Так кохають несміливі люди "Ніколи. Нікому. Не дозволю більше от так вриватись у моє життя." Наївна. Ех, наївна. Ти уже дозволила. Він ввірвався ще тоді біля спорткомплексу. Ввірвався в саме серце. Своїм голосом. Своєю посмішкою. Всім своїм єство. А тепер. А що тепер? З того моменту він проникає все дальше у душу. А потім були Карпати. Його сміх. Знову його голос. Ти почала обожнювати цей голос. Він ж постійно лунає в твоїй голові. А серце ж бо крається. Від бодю. від пустоти. Ти хочеш насиченості. Ти хочеш барв. Барв, якими володіє тільки він. Залишається одне питання: "А вона?" Відповідь теж одна: "Заміна."

Откровение (продолжение) Идешь в комнату. Проходишь мимо книжного шкафа. Останавливаешься. Никто из них не похож на тебя. Вот бы найти книгу, где герой хоть чуть-чуть такой, как ты. Замечаешь книги Люко Дашвар. Мама думала, что автор - мужчина. Почему-то становится смешно. Это же так заметно, что автор - женщина. Когда читаешь четко чувствуешь, что писала Она. Он бы так не написал, Он бы не смог так разобрать женскую душу и выставить обществу нагишом. А ты? Ты бы смог? Не знаешь. Сомневаешься. А вот когда читают тебя, видно, кто пишет? Сам не понимаешь. Пусть тебе скажут. Возможно, ты вовсе не Он. Ты не Он, по крайней мере не совсем. Ты не отвечаешь своем телу.Твои слова не соответствуют твоим мыслям. Ты устал играть роль. Роль девочки-дурочки. Едва сознательной. Ты выбрал ее, потому что она самая легкая. Не нужно заморачиваться. Закрываешь глаза и делаешь глубокий вдох. Кто Он? Кто Ты? Кто Я? Спасибо за внимание.

Откровение Захотелось написать именно о себе. Надеюсь, не отправите лечиться в психдиспансер. Ахтунг! Да, я девушка, но часто вижу и чувствую себя именно парнем. Поэтому не считайте за ошибку род глаголов. Его не звали ни Владом, ни Кириллом, ни Стасом. Нет, у него не было канонического имени. Он не был даже героем фанфика, будь то флафф, или дарк. Но был ли он вообще? Кажется, нет. А как можно быть вообще, не будучи кому-то нужным частично? У кого-то в детстве были воображаемые друзья. У него же был воображаемый он сам. Кто-то создан из плоти и света. Кто-то - плоти и тьмы. Он же не имел ни света, ни темноты, даже пустоты в нем не было. Он не был из плоти. Кто же он? Или что? Возможно, он - мысль, в которой тысячи других мыслей? Нет, он, отнюдь, не мысль. Ты подходишь к зеркалу. Точно, не мысль. И из плоти ты. Хотя. Не твоя та плоть. Или нет? Твоя. Не можешь представить себя другим. Однако, все же, что-то не так. Ты знаешь что, наверное. Ты - Он. ...

Просто роздуми. В тебе колись було відчуття безвиході? Таке враження, що ти загублений. Що ти не частинка чогось великого, а просто частинка, що сама по собі. Ніби ти не ти, твоє тіло не твоє, твій голос не твій, твої руки, пальці, все, все не твоє. Наче ти якась іграшка, що не має важливого значення, що просто для розваги, а коли надоїсть - викинуть в пропасть, з якої не вибратись. Що ти не можеш нічого вирішувати. Що ти не живеш, навіть не існуєш. Відчуття пустоти і всередині і ззовні. Наче нічого кругом не існує. От ти сидиш, а як піднімеш голову і подивишся кругом, то побачиш чорну пустоту. Таки побачиш її. Простягнеш руку - пустота. І музика в навушниках уже не грає, лише якесь шипіння. Дивишся туди, де мав бути телефон - його немає. Хочеш знайти його в кишенях, але і їх немає. І рук немає. Нічого немає. А що буде завтра, якщо ти не можеш зрозуміти, що відбувається в цей момент. Хочеться, щоб в такі моменти поряд був хтось, хто встяхне тебе за плечі, прошепоче: "Ей, повернись, я тут. І ти повинна бути тут." й ніжно пригорне до себе. В тебе таке буває? Що ж це? Я так божеволію?

Писанина. Жага Ти бажаєш його пригорнути. Хочеш обдарувати його тими ласощами, які люди назвали б перелюбством. Ти бажаєш його. Пристрасно і піддатливо. Він як райське яблуко - бажаний і заборонений. Ти наче той злодій намагаєшся вкрасти його погляд ще і ще, наполегливо і безвідмовно. Ти наче губка всмоктуєш кожну секунду проведену з ним. Кожне слово, кожен рух, ти ловиш їх і забираєш. "Не віддам!" - кричить хтось у твоєму нутрі. "А він й не твій", - тихо-спокійно каже хтось, хто зараз у твоїй голові. "Ти снився мені так боляче і скупо". Ні, він тобі не снився, це наче сон наяву. Наяву. Яву. Ява. Ява - це один із світів, а ти не в ньому. Ти не в жодному з світів. Ти десь за межами простору та розуму. "Только жаль, что я поза временем". І правда, біля нього часу не існує. А коли його немає поряд? Коли його немає поряд... Ти прокидаєшся і помічаєш, що минули століття. А, здавалось, вічність. Здавалось, мить.

Я просто люблю писати Не так давно я захопилась написанням драблів. Пишу я, звісно, українською, хоча дещо має свій переклад російською. Пишу для себе. Але також хочу побачити реакцію соціуму на мою писанину. Та й від об'єктивної оцінки я б не відмовилась. Кому цікаво, приємного читання.